У казематі

Душа уже не може

збороти цей туман.

Тут милості вельможні

і золото оман.

Тут марне опиратись.

Темницю аж трясе.

Скорись! Ми імператор.

Ми бог. Ми дух. Ми все!

Та німбом сяє ангел

над кручею чола.

За ґратами благально

видзвонює бджола.

Дзуминко, звідкіля ти

в цих нетрищах імли?

Невже тебе крилята

з Надросся принесли?

Іскринкою живою

надія виграє.

Над чорною Невою

Дніпро у серце б’є.