Пропажа

Ми ситі, та не кам’яні.

Ропа сльози – загадка.

Кричить папірчик на стіні:

«Пропав рудий собака!»

Струмує звична бистрина –

і на тобі: нікого!

Сумне обличчя вирина

із натовпу німого.

Дрібоче дощик навпростець.

Душа болить не всяка.

Тріпоче бідний папірець,

неначе білий прапорець...

Пропав рудий собака!