Душа Ельбрусу

Ельбрус, мов брус небесної крижини,

спливає між дорогами кружними.

Дивлюся, перелітний син рівнин,

і сивину схиляю перед ним.

Чого мовчиш, закований Ельбрусе,

чого льодів обридлих не розтрусиш?

Не прикидайся, брате, не лукав –

ти ж вогняний, Ельбрусе. Ти – вулкан!

Душа твоя у магмі не схолола,

але ніяк не вирветься з полону…

Мовчить Ельбрус. У хмарах він загруз.

Про щось високе думає Ельбрус.