Постріл мимо серця

Диво різьблене та й годі –

ця рушниця двозарядна,

ця убий-душа весела,

інкрустована сльозою

тонкошия скрипка смерті.

Я пальнув із неї в небо –

просто так. Заради жарту.

І заграла чорна скрипка

стодробовою луною

та й затихла.

Що за диво –

різні постріли у світі!

Мимо серця. І не більше…

А старий собака Жульба

жартів цих не розуміє.

Затремтів, заскімлив тонко,

в будку жалісно забився,

хоч ніколи навіть грому

не боявся волоцюга.

Так до вечора чапіла

в тім кублі душа собача.

Не просила їсти-пити,

не хотіла повертатись

у життя немилосердне.

Сіромаха… Що він знає,

цей старий собака Жульба?