Як без тебе
тут важко-таки!
Розколисане
сніжне кадило
припорошує
перші стежки,
по яких
наше літо ходило.
Ще
багато побачимо див,
а цієї
зими вже не буде…
Ти вертайся
у білі сади,
у заквітчане інеєм чудо.
Ти лети із лютневих завій
крізь льоди та сніги волохаті.
У
сріблистій хустині своїй
виглядає
тебе наша хата.
Я
торішню траву запашну
віднайду
і сховаю під стріху.
Ось
листа лиш тобі допишу
на
іскристому аркуші снігу.
Немає коментарів:
Дописати коментар