"Із далекого Новоріччя"

Із далекого Новоріччя

невпинно котиться до мене

єдина, як земля,

срібляста кулька.

Обережними пальчиками

вигортаю з маминої долоні

перламутрове диво,

і в чарівному люстеречку

бачу себе.

Кулька дихає хвоєю,

світиться, переливається

веселковими барвами

і вибухає в тісному кулачку,

осипається на підлогу

кришталевими пелюстками.

А я, охоплений космічним холодом, –

у кожній пелюсточці

бачу себе.

Маленького-маленького.

Далекого-далекого...