"Відходить поїзд мій поволі"

Відходить поїзд мій поволі.

Сивіє ангельське перо.

У вогняному ореолі
мені ще мариться перон.

Як дві сльозини – ти і доня.

Між нас гуркоче передзвін.

А син біжить у невідоме

і щось гукає навздогін.

Ячить журавлик сумовито,

здаля курличе про своє.

На вечоровім оксамиті

моя зірниця розтає.

Моя зірниця догорає
і чахне в яроснім вогні.
За таємничим виднокраєм
нащадок мариться мені.

Ця мить рокованої ночі
віщує горенько земне.
Біжить за поїздом синочок,
та вже його не дожене.