І
полетить моя душа
крізь
перекошені сузір’я
скоріше
від земного світла,
скоріше
від живої думки.
І,
може, хоч душа збагне
цю
божевільну неосяжність,
оцю
незміряну безмежність
міжгалактичної
пітьми.
Бо що
їй відстані!
Тут
вічність
неусвідомлено
підвладна
космічній
швидкості душі.
…Десь
біля віщої зорі
душа в
дорозі озирнеться –
і їй
засяє вдалині
Чумацький
Шлях у вишиванці.
Край
нього радо заяскріє
жаринка
бронзового Сонця,
а може,
навіть засиніє
здаля
іскринкою Земля.
Немає коментарів:
Дописати коментар