Летів
над пагорбами бусол.
Хрести мигтіли крізь віки.
Святили в Шаргороді бурсу
хрестоматійні бурсаки.
А ми з дівчатами дружили,
і тіло
полум’ям торкав
несмілий
дотик. І дражливо
тремтіла
талія тонка.
Були ми
істинно святими,
у снах мов соняхи росли.
Таємним вісником світило
нам чисте
слово між роси.
У сяйві
саду голубого
воно причулося джмелю.
І слово
це було від Бога,
як голос юності: «Люблю!»
Немає коментарів:
Дописати коментар