Русалонька

На білих обріях села

щемливо пахла рута-м’ята.

У відрах воду ти несла,

і колихались груденята.

Війнула чарами води –

і забриніла в небі хмарка.

Красуне, очі підведи,

біля води твоєї жарко!

Молив я подумки тебе,

і ти відерце нахилила.

І пив я небо голубе,

а ти стояла несмілива.

Моя русалонько, прости

за те, що питиму я довго.

З роси-води явилась ти

і перейшла мені дорогу.