"Коня кують"

Коня кують.

Гартована підкова

цвіте бузково.

І вухналь димить

між пальців коваля,

немов цигарка.

Коня кують.

Копито на коліні.

Але покірно

водить карим оком

гривастий вітрогон,

бо відчуває:

пручатись марно.

Ця рука – залізна…

Коня кують.

Коваль секрети знає.

Усе минуще,

та не все минає.

Відлунює, дзвенить

нова підкова.

Коневі на біду.

Комусь – на щастя.