"Завесніло щастя. І прозрів я"

Завесніло щастя. І прозрів я,

ще хмільний од юного вина.

Всі красуні згасли, як сузір’я,

а мені сяйнуло: це вона!

Звідкіля і як вона прибилась,

кучерява ластівка-пташа?

У полях циганкою приснилась,

і щемливо тьохнула душа.

Я погладив ніжно і несміло

променисте, лагідне крило.

І лютневим громом загриміло,

і травневим снігом зацвіло.

Не збагну, ніяк не зрозумію,

що воно за диво-дивина.

Вік минає. Очі у завії.

Та люблю і знаю: це вона!

Це вона. Як подих, як повітря.

Це вона. Довіку чи на мить.

Осмішить, оплаче і повірить,

і спитає тихо: «Що болить?»