Педагогічний етюд

Очі сина. Хоча

в них півсвіту, але

невситиме хлопча,

бо воно ще мале.

Син питає:

– А скільки

наш дім проживе?

– Сотню років.

– А потім?

– А потім помре.

– Ну а потім?

– А потім… і я вже помру…

Та не граймося, хлопче,

у батькову гру!

Я провинно замовк,

бо воно ще мале ж.

І шепоче синок:

– Ти… ніколи не вмреш!