Несу
хмариночку думок.
Сніги і
тиша. Анікого.
Лиш ми
розмотуєм клубок
Івашковецької
дороги.
Лиш ми
ступаєм тишкома
у
царство білої завії.
Ще
осипається зима
пухнастим
інеєм на вії.
Та
зігріває нам вуста
терпкий
цілунок на морозі,
і
зимовійно проліта
димок
цілющої пороші…
О мить!
Ти вічно молода.
Ти
непогасна, як світання.
Біжить
промінчик по льодах
над
берегами весноталу.
А синь розчахнута
димить.
Сніжок
лисніє і пружинить.
І все
спочатку. Від зими –
до
завеснілої стежини.
Немає коментарів:
Дописати коментар