Косарі

Косив мій татонько, як Бог,

зухвалистий і дужий.

Вони з напарником удвох

змагалися на лузі.

Текли покоси запашні,

шуміли буйні роси.

У травах коси замашні

свистіли двоголосо.

Я бачив: дядько-заводій

добряче наморився

і в перепалці молодій

з поразкою змирився.

Та ось у шатах будяка

гніздечко вгледів тато.

Отож цибатого хвалька

не став переганяти.

Світанок небо відчиняв,

із травами вітався.

А тато гладив пташеня

і радо усміхався.