Шабля і коса

На музейнім кумачі

бронзовіє нить.

Сину, в тиші помовчім.

Далина димить.

Креше камінь. Воскреса

наша силонька.

Поруч шабля і коса.

Накосилися…

Прошиває жупани

вікова стерня.

Гей, козаче, зупини

карого коня!

Карий коник заіржав,

крицю прикусив.

Не торкається іржа

шаблі і коси.