Даленіють ледь помітні
чорні вежі і дроти.
А мені
ставочок світить
за
межею темноти.
Небо
світиться. Світає.
Степ
зітхає уві сні.
І душа
моя витає
у
захмарній вишині.
Мила
діва Аеліта
десь
під зорями гука.
Мелодійно
грає літо
біля
сонного ставка.
Серце
радують зелені
заповідні
береги.
Сяє
крапелька у жмені
самоцвітом
дорогим.
Спить
рибина-сиротина
під
слюдинкою води.
І суха
очеретина
тихо
просить: не буди!
Я
слухняно завертаю
на
принишклу осоку.
Спочиває
за дротами
плесо
тиші у ставку.
Немає коментарів:
Дописати коментар