Що було – перебуде.
Ти волай собі, люде.
Не почує Земля...
Жменя глини
на груди –
і лиш вітер гуля.
І земля – не земля.
Лиш тріски,
лиш кістки.
Все завіють піски.
А душа...
А душа повернеться
на заквітчаний пагорбок
і в задумі сидітиме
біля скам’янілого обличчя.
І навіть тоді,
коли загине Земля
і розвіються піски, –
душа ще довго літатиме
довкола
синьої оболонки.
Немає коментарів:
Дописати коментар