Елеонорі
Пірадовій
Як
вийде на зоряну сцену
смаглява
цариця грози –
ударить
мажорно і щемно
відлуння
на грані сльози.
Цариця
цвіте на престолі,
а вечір
іскрить, як вуаль.
Замрійно
у місячнім колі
спливає
відкритий рояль.
Згасають
світи велемудрі.
По
клавішах пальці біжать.
Пульсує
святим перламутром
осяяна
серцем стежа.
І хрестить мене блискавиця.
Рокочуть
високі громи.
Небесна луна басовита
викочує сонце з пітьми.
А
пальці викрешують presto.
Над
ложами шал проліта.
І чайці
воскреслий Маестро
мелодію
шле крізь літа.
Черкає
Кавказ і Карпати
мелодія
світлим крилом.
Чекає
нас Муза кирпата,
і доля
стоїть над чолом.
Сяйнисто
зове грозовиця.
Над
часом витає ім’я.
Царице
грози, озовися!
Ще
царствує доля твоя.
Немає коментарів:
Дописати коментар