Хоч
ніяк не спіймати,
та літа
– навздогін.
Миготять
сонценята
золотавих
колін.
Ще
півкроку, півдолі –
навпростець,
напролом!
Оболоки
і доли.
Вітерець
під крилом.
Спотикаються
коні
од
гіркого вина…
Не
злякалась погоні,
босонога,
земна.
Лиш по
серцю черкнула
молодими
грудьми
і на
стежці майнула
білим
дивом зими.
Немає коментарів:
Дописати коментар