Там, за
рівниною голою,
кров’ю
світанок набряк.
Бачу:
охоплений полум’ям
крутиться
в полі вітряк.
Вітром
високим роздмухане,
полум’я
крила жере.
Над
світовими розрухами
гасне
видіння старе.
Інші
сповідує виміри
час
молодий і прудкий.
Перевелися
і вимерли
в наших
степах вітряки.
Літо
смагляве полинуло.
Де його
вже доженеш?..
Чахне
від чаду полинного
вік
переораних меж.
Не
колосками, не борошном –
попелом
вітер пропах.
Тужно,
безхлібно і порожньо
у
придніпровських степах.
Мертва
рілля не скородиться,
сохне
осот на токах.
І на
чоло хлібородиці
падає
тінь вітряка.
Немає коментарів:
Дописати коментар