Європейська балада

Живуть собі двоє стареньких.

Їхня хата посеред Європи –

обличчям на Південь,

а вухами на Схід і на Захід –

прислухається до світу

і відчуває змерзлою потилицею

сніжне дихання віку.

На комині флюгерний півень –

невсипущий будильник планети –

уклоняється вітрам:

кукуріку!

Між гарячими маками

походжає пара вівчарок.

По правді сказати,

сторожі з них ніякі.

«Заходьте, – сміється господар. –

Вони не кусають…»

Живуть собі двоє вівчарок.

Доля дітьми обділила,

але розщедрилась на господарів.

Перед ґанком синіє ставочок,

і коропи, мов кабанці,

тирлуються біля берега,

поки тітка їм варить кутю

з молодої пшениці.

Кабанів тут не годують,

щоб їх не колоти.

Коропів не займають.

«Навіщо? – дивується дядько. –

Вони тут живуть...»

Живуть собі двоє стареньких.

А вітер північний

стугонить льодами над віком,

немовби гадає,

кому – вирій,

кому – самота.

На високій жердині

розмальована качка

невпинно махає крильми з алюмінію

і не хоче звідціль відлітати.