Навіщо,
Господи? Скажи нам.
Алея
цвинтаря трудна.
Бруском
небесної крижини
біліє
цинкова труна.
Косинка
траурна…
Ой синку!
А мідь
ридає і гримить.
Цілує
мати холод цинку,
на
кригу падає грудьми.
По
серцю крешуть автомати.
Злітає
цвіт, немов сніжок.
І на
портреті гладить мати
колючий
чубчик-їжачок.
Немає коментарів:
Дописати коментар