Розчиняюсь
у росі я.
Йду в
чорняве надвечір’я
серед
білих з фіолетом
квітів-лійочок...
Не
спиться
кучерявій
повитиці.
Через
лійочки глибокі
цідить,
цідить чарівниця
океан
роси дзвінкої.
В
океані я зникаю.
Чую мамине
«Ой синку!».
І
дзвенить моя росинка.
Немає коментарів:
Дописати коментар