"Зненацька в сутінках зелених"

Зненацька в сутінках зелених

на вільні трави сніг упав.

Закрупотіла біля мене,

закружеляла навіжено

крупа солона, як ропа.

Вдягнувся клен у сизе мрево,

морозний вітер закресав.

Застугоніло сніжне древо.

Над листям свиснули сталево

і впали білі небеса.

І ось іду простоволосий,

а ряст посічений рипить.

Конає воля безголоса.

Неждано душу заморозив

цей посвист лютої ропи.

А так ще сонечко світило,

а так ще дихала трава...

Вітри ударили із тилу,

холодну хмару змолотили –

і забіліла голова.

Я повну жменю набираю

солоних зерен і несу,

несу на просинь виднокраю.

Нехай на сонці не вмирає

осіння віра у росу.

Нехай не стогне з-під копита

пропаща сила січова.

Ще будем жити, будем жити!

Повстане витоптане жито

і встане скошена трава.