Спогадання мозку

Я, мозок,

був краплею розуму

в серцевині

галактичного циклону,

що намотувався

на безіменну планету

і мені віддавав естафету.

У хаотичному русі

я обрав для себе

округлість неба.

Я пробився

до Бога, до зір.

Я розсунув завісу галактики.

Крізь тумани безмежності

я сузір’ями розростаюся

і планету свою зелену

називаю Землею.