Ланцюгова реакція

Нарешті випав сніг. І все присипав,

усе живе і мертве поховав.

Упала ниць нескошена пшениця,

яка довіку борошном не стане.

Обпалені незримим суховієм,

конають перезрілі колосочки

і плачуть опроміненим насінням,

яке чуткими кільчиками вперто,

приречено тримається за землю

і хоче відрости озиминою…

Нарешті випав сніг. І я не знаю,

чого вже сподіватись цьому полю.

Можливо, під заметами важкими,

під саваном липкого снігостою

прокинеться сумна озимина.

Можливо, заколоситься пшениця,

яка жнивам не вклониться ніколи,

яку нещадно вижне суховій…

Нарешті випав сніг. І все присипав.

І десь під оцинкованим заметом,

десь поруч із померлим колосочком,

ридає опромінене, пропаще,

безрідне, тричі зраджене словечко.

Нарешті випав сніг…