Спасителю!
Цей камінь
кляну я
недарма.
Спресована
віками
тісна
моя тюрма.
У скелю
я закутий.
А серце
вогняне
ще
стогне від покути.
Та випустіть
мене!
На
просвіток, на волю!
Подайте
хоч свічу…
Різцем
себе до болю
по
скроні я січу.
У
присмерку безмежнім
століття
проліта.
І
кришиться під лезом
гранітна
мерзлота.
Немає коментарів:
Дописати коментар