Сонце
плаче серед неба
невидющими
сльозами.
Сонце
рве на собі коси
і
заплаканим обличчям
відбивається
в калюжі
світового
океану.
Але що
мені калюжа?
Очі в
небо піднімаю,
і
спиваю сльози сонця,
і
дивлюся на червоні
перепалені
повіки...
О
світило! Ти – на грані.
Як тебе
я розумію!
Немає коментарів:
Дописати коментар