Нічого
від Бога
мені не
потрібно.
Навіщо?
Для кого
це
світло потрійне?
Моргає
зі стелі
фасеточне
око.
Думки
невеселі.
І
темінь глибока.
У
морок, у яму,
у
прірву пірнаю…
До
світла, мов янгол,
вертаю,
зринаю.
А
Хронос під боком
стукоче
настійно.
Фасеточне
око.
І тіні… і тіні…
Немає коментарів:
Дописати коментар