Несу
крізь мікросвіт
я тінь
ледачу.
Мурашники, простіть,
що вас
не бачу.
У
космосі думок
лечу я
тихо.
А
росяний мій крок
віщує
лихо.
Стежину
метушня
запорошила.
Ступаю
навмання
по мурашинах.
Боїться
підошов
цей
світ наївний.
Де
грішно я пройшов,
кричать
руїни.
Достоту
вищий суд
метає
грози.
І
хтозна в чому суть
метаморфози.
Немає коментарів:
Дописати коментар