Дума
думу доганяє,
туга
тугу поглинає.
І не
відаєш від чого
ця
негадана тривога.
Скаче
ворон чорнополий.
Спочиває
орне поле.
Сонце
плавиться покірно,
а на
серці неспокійно.
Вирій
обрії мережить,
лист
розпалює пожежу.
Задихається
лелітка
в сітях
бабиного літа.
Немає коментарів:
Дописати коментар