Немов
примара вікова,
блукає
кривда незборима.
Задушний
морок наплива,
чигає
ворон за дверима.
Дивлюся
в очі мудреця,
налиті
тугою земною.
Вони за
хвилю до кінця
перемовляються
зі мною.
Стріляє
вирок уві сні
і
палить крапочкою ранки.
Чорніють
ґрати у вікні
кутами
траурної рамки.
Немає коментарів:
Дописати коментар