Тече Мурашка

1.

Несе ім'я комашки
ця річечка мала.
Пульсує ще Мурашка,
як жилочка села.

До інших не подібна,
засіяна дощем,
під вишнями Поділля
у світ вона тече.

Біжить моя Мурашка,
сяйлива, як сестра,
до ширшої Мурафи,
до глибшого Дністра.

А Дністер синьогорий
нуртує з нагаєм
і діду Чорномору
дитину віддає.

Від мору береже нас
природа недарма.
Вже море Середземне
Мурашку обійма.

Вирує між човнами
вітрисько-плугатар.
Ворота відчиняє
іскристий Гібралтар.

У далечі прозорій
чекають нас дива.
Атлантика простори
захмарні відкрива.

Мурашко! Над рікою
шаліє крутія.
Не пахне осокою
вже хвилечка твоя.

Та ось я з океану
черпаю сам-один
небесну, Богом дану
краплиночку води.

У жмені, мов комашка,
водиця спочива
і мовою Мурашки
курличе: «Я – жива!..»

2.

Вертаймося, журавко,

на річеньку мою!

Чекає нас Мурашка

у вічному раю.

Затінена садами,

захована між трав,

тече вона все далі

дорогою Дністра.

Тече вона у сині

захмарні небеса,

тонесенька і сива,

як мамина коса.

На світло водограю

у відчаї пливу.

Край світу доганяю

я річеньку живу.

Я сліпну без Мурашки

і зречено молю.

Неси мене, журавко,

на річеньку мою!