Серед
просторів охололих
вовками
виє заметіль.
Під
небесами б’є на сполох
моя
душа у самоті.
Немає
ворога і друга.
Не дзвонить вічна булава.
Лиш
ніч-потвора недолуга
смолою
очі залива.
Лиш
грудка відчаю давкого
нещадно
тисне під грудьми.
Не
догукатись ні до кого
із галактичної пітьми.
Немає коментарів:
Дописати коментар