Ось
падає з карнизу ластів’ятко.
Пушиночко!
Твоя стихія – небо...
Я встиг
оце подумати хапливо,
але не
встиг підставити долоню.
Воно ж
про дивокрильця не згадало.
Удар –
і ластів’яти вже немає...
Подія
це, сказати б, невеличка.
Та я
чомусь не можу зрозуміти
надійного
земного притягання,
яке
мене тримає на планеті,
яке
самій планеті необачній
у
безвість полетіти не дає.
Немає коментарів:
Дописати коментар