Веде
стежина лугова
до
сивої хатини.
Від
мене мама не хова
своєї
самотини.
Шумить
ранкова Слобода
вишневими
плащами.
А мама
долю вигляда,
і все
мені прощає.
Щемливо
пахнуть чебрецем
чубаті
вітровії.
Смутніє
мамине лице,
і в
хаті вечоріє.
Немає коментарів:
Дописати коментар