Полин

Сяйне минуще – і минає.
А це – нестиму, як вину.
Мене матуся заклинає
міцним настоєм полину.

Ласкавий докір за імлою

тремтячу ниточку снує.

Зітхає ненька наді мною,

і плаче лишенько моє.

Ой полине-полиночку,

гіркий ти, аж синій!

Замолила я синочку

зірки у сльозині. 

Полиночок вечоровий
пече, та не дуже.

Пий, синочку, на здоров'я,

бо ще ж ти недужий...

Полин осугою крутою

горить на спечених вустах.

Його міцною гіркотою

мій вік доточений пропах.

Захмарне сяєво синіє,

немов дорога в далину.

А там над мамою сивіє

димок сухого полину.

Ой полине-полиночку,
гіркий ти, аж синій!
Замолила я синочку
зірки у сльозині.