Летів
нерівний клин лелечий.
Снігами
даль його накрила.
В
пітьмі курликало словечко,
і
люлька дихала під крила.
Стомились
білі лелечата,
і за
тайгою, на край світу,
уздріли
ниву непочату,
одвіку
Богом не зігріту.
Зронили
птиці по зернині,
крильми
сумними приорали.
І не
вертаються донині
зеленим
клином з-за Уралу.
Немає коментарів:
Дописати коментар