Заметіль

Сохне глина руда.

Відступає орда.

Гаснуть очі розкосі.

А сніги навскоси –

на поля, на ліси.

Перекреслюють осінь.

Поспішають роки

по снігах навпрошки –

і дорога коротша.

На рівнині зими

непомітно димить

полинова пороша.

За стогами стоги,

за снігами сніги –

несподівані гості…

Ох, нікого нема!

Тільки біла пітьма

та козацькії кості.