Княжа Лука

Де прибилася стріла

до подільської Нежаби,

там любистком зацвіла

несподівана приваба.

Там задумалась гора

незворушна, як монашка.

Там до буйного Дністра

пригорнулася Мурашка.

Виростаю на дощах

із небесного відерця.

І вертається душа

до воскреслої фортеці.

За туманом давнини

чахне вежа таємнича.

Заступають полини

кам’яне її обличчя.

Та дивлюся крізь віки

і молюся Пирогощі.

Може, з весен гомінких

усміхнуться карі очі.

Може, з пам’яті крила

і поганського тройзілля

долетить моя стріла

до прекрасної Князівни.