Сніжний
вечір. Біла тиша.
Сині
сутінки галяв.
І
довершеність готична
срібнокутого
гілля.
Світлотіні.
Напівтіні.
Краєвиди
неземні
у
застійнім запустінні
відкриваються
мені.
Ось
блукаю, мов сновида,
в сяйві
срібного лиття.
І за
хащами не видно
заповідного
життя.
Тут
щось істинно провісне.
Тут ні
берега, ні дна.
Лиш
просвічує завісу
вогник
теплого вікна.
Немає коментарів:
Дописати коментар