Будильник
цокає затято,
немов
нагадує: пора!
Та
знову сниться юний тато,
в очах
зачаєна жура.
Синіє
місячна доріжка
у
світанковому вікні.
Надіє,
дай мені хоч трішки
побути
в цьому напівсні!
Світило
темряву прорвало,
та не
підняти голови.
Не прокидаюсь над проваллям,
гукаю
татові: «Живи!»
Немає коментарів:
Дописати коментар