Сійся-родися!

Сійся-родися, жито, пшениця!

Перемішалися зерна, слова.

Сипле насіння Божа десниця,

дихає дзвінь вітрова.

Бризкає долу, дзвонить у скроні,

в серце – росою зерно!

І не відомо сину чи доні,

чим так чарує воно.

Гей, не проспіте, зніжені діти,

долю зерна!

Сяйвом святого хліба зігріта

пам’ять земна.

Пахне льодами хресна водиця.

Перемішалися зерна, слова.

Сійся-родися, сійся-родися,

пісне жива!