Бачу
дерево родинне
і
покошену траву.
Зберігаємо
єдину
фотокартку
фронтову.
Зацвітає
щебетання
у
медових небесах.
Ще
світлина пам’ятає
молодого татуся.
Ще
словечка проступають,
нагло
мічені свинцем
і
написані «на пам’ять»
нам
хімічним олівцем.
Рідна
зіронька все далі
відпливає
у світи.
Тільки
світяться медалі
з
вікової темноти.
Немає коментарів:
Дописати коментар