Потріскує
солома прохолодна,
якої з
молодого околоту
для нас
медова осінь настелила.
І ми
удвох. І ти ще досі, мила,
боїшся
ворухнутися, дихнути...
Між
нами загадково пахне рута.
Сполохана
солома щось шепоче,
щоку
мою лоскоче колосочок.
У
незглибиму чашу планетарну
несе
бджолина крапельку нектару.
Немає коментарів:
Дописати коментар