Пролітає
ластівина –
а ніхто
не поміча.
Лиш
горошком ластовиння
радо
світиться дівча.
Над ромашкою
ворожить,
сіє
слід на спориші.
І
рум’яниться горошок,
як
мозаїка душі.
Доля
стежку простелила
на
квітчастім полотні.
А
бентежна ластівина
усміхається
мені.
Немає коментарів:
Дописати коментар