"Яснокоса незнайомка"

Яснокоса незнайомка

плаче в юрмищі тихцем.

Носик висічений тонко

зачарованим різцем.

Ну навіщо їй сьогодні

ваші заздрощі і зло?

Серед пишної погорди

бачу ангельське чоло.

Бачу відблиски вогнисті

золотавого плеча

і промінчик таємниці

у каштанових очах.

Нам у зоряному вальсі

навіть горе не біда.

Ти зі мною не печалься,

незнайомко молода.

Догорить і стане димом

день у тиші неземній.

Може, ти одна-єдина,

та судилась не мені.

Б’є коса твоя по серцю,

як освячена лоза.

І каштанові озерця

ще просвічує сльоза.