Покара Ікара

Зрадливо тане віск.

Довкола дим і пара...

Караюся повік

покарою Ікара.

Навіщо? Все дарма.

Карає Бог невдаху.

Ні крил уже нема,

ні попелу, ні праху.

Лиш воском на щоці

сльозина закипає.

Зітхають мудреці:

він сонце заступає.

Та мовкне грім покар.

Ікара не спинити!

Летить земний Ікар,

у полум’я сповитий.