Усе
неначе вперше.
Ось
дім. Вікно у сад.
Несуть
атланти вперті
потрісканий
фасад.
Життя
моє незримо
у
простір витіка.
І
пролітають мимо
діброва,
луг, ріка.
І,
може, я востаннє
дивлюся
на траву,
на
зрошене світання,
на
стежку межову.
Немає коментарів:
Дописати коментар